Нові імена: Дмитро Чермошанський

Юнацький чемпіонат Європи, який у липні приймав Дьйор, запалив на бар’єрному небосхилі України нову зірочку. Дмитро Чермошанський, менше року займаючись легкою атлетикою, максимально наблизився до рекорду України з бігу на 110 метрів з бар’єрами U18. До результату В’ячеслава Швидкого йому не вистачило однієї сотої секунди – 13,87 с. Проте атлет упевнений, що обов’язково перевершить це досягнення. І для таких амбіцій у нього є усі підстави.
 
По-перше, це гени Дмитра. Його мама – бронзова медалістка чемпіонату світу і рекордсменка України з бігу на 100 метрів з бар’єрами Наталія Григор’єва. Тато – теж бар‘єрист. По-друге, результати Чермошанського зростають від старту до старту. А по-третє, це підтримка сім’ї і друзів, які дуже багато значать для спортсмена.
 
Та починалося спортивне життя Чермошанського зовсім з іншого виду спорту – з тенісу. Більше того, раніше хлопець не розумів, чому мама постійно дивиться змагання з легкої атлетики і що цікавого в них знаходить. Але коли сам потрапив у цей вид спорту, його життя набуло нового сенсу.
 
- Я 12 років займався тенісом, були хороші результати. А потім все це просто набридло і я зрозумів, що це не моє. Тоді і вирішив зайнятися легкою атлетикою, як це робила мама. Мене взяв до себе Юрій Олександрович Огородник, який тренував маму, - розповідає Дмитро Чермошанський. - Тренер запропонував мені пробігти бар’єри. Вже після першого разу було видно, що у мене й техніка непогана, і сам біг. Я пробігав бар’єри, не перестрибував. Помилки, зрозуміло, були. Довелось над усім цим працювати. Але ми зрозуміли, що потрібно виступати на цій дистанції.
 
На чемпіонаті Європи U18 ви впритул наблизилися до юнацького рекорду України…
 
Легкою атлетикою я почав професійно займатися лише у вересні минулого року. Ці дев’ять місяців дуже серйозно тренувався. Хотів довести всім, що я чогось вартий… Що я вартий більшого. Мені допомагали дуже багато людей. До рекорду у Дьйорі мені не вистачило лише однієї сотої секунди, але час на те, щоб побити його, ще є. Впевнений, що зроблю це. У мене є все для цього: друзі, сім’я, підтримка.
 
Та й результат зростає з кожним турніром. У мене перед командним чемпіонатом України серед юнаків був дуже сильний мандраж. Тоді суперником був Макс Андрухів, ми боялися один одного і він зробив фальстарт у фіналі. У мене ж були 14,51 секунди. У Стамбулі, на юнацькому чемпіонаті ABAF, при вітрі -4,0 метри/секунду пробіг майже по особистому – 14,55. Після цього їду в Луцьк – і показую там 14,33 в забігу і 14,09 у фіналі. А у Дьйорі вже було 13,87.
 
З кожним турніром мій результат росте і я вважаю, що у Дьйорі показав дуже хороший час, адже за два місяці до цього ми почали робити нову техніку, з якою біжу значно швидше. Зміни стосуються положення руки. Зараз вона йде вниз, як у Шубенкова. Тож дуже задоволений своїм результатом, хоча, звісно, дуже хотілося поїхати на юнацькі Олімпійські ігри. Я став 12-м, а ліцензії отримували перші семеро. Хоча розумію, що за дев’ять місяців виконати це завдання було складно – дуже мало часу. Але мої сім’я і друзі пишаються мною, і це мене тішить.
 
Як мама відреагувала на ваше рішення змінити теніс на легку атлетику?
 
Мама була дуже щаслива. Вона завжди дуже хвилюється за мене. Відверто кажучи, є моменти, коли я сам ледь не плачу, адже вона моє все! Вона моя підтримка. Дуже щасливий, що вона така у мене є.
 
Коли мама дізналася, що я виграв чемпіонат України, їду на чемпіонат Європи, відразу зателефонувала зі словами, що я найкращий і що вона пишається мною. Тато теж мене підтримує і дуже щасливий за мене. Свого часу він теж бігав бар’єри.
 
Мама бере участь у тренувальному процесі?
 
Вона не те, що мій перший чи другий тренер. Вона мій особистий тренер! Я приходжу після тренування додому і вона завжди запитує, чи я зняв відео. Ми сідаємо і починаємо все розбирати. Мама добре розуміється на бар’єрному бігу і хоче зробити так, щоб я біг швидше. Так само і мій тато. Він теж завжди дивиться всі мої відео, підказує, як і що зробити краще.
 
А як тренер ставиться до того, що батьки беруть участь у тренувальному процесі?
 
Юрій Олександрович нормально на це реагує. Він знає, що моя мама дуже досвідчена. Я взагалі вважаю її найдосвідченішою в Україні. Тому її поради безцінні.
 
Ви остаточно спинились на бар’єрах?
 
Так. Дуже радий, що перейшов в легку атлетику, хочу і далі виступати з бігу на 110 метрів з бар’єрами. Складно передати словами відчуття, коли ти стоїш на старті, оголошують твоє ім’я, тобі всі аплодують, вся Україна за тебе хвилюється. У цей момент у тебе всередині все сколихується, ти хочеш показати максимум, щоб у тобі не розчарувалися.
 
Кажуть, що дистанція 100 метрів – це вибух. Що таке 110 метрів з бар’єрами?
 
Теж вибух. Тут дуже важливий старт. Виграєш його – біжиш. Все залежить від техніки і швидкості, вони нероздільні. У Дьйорі у забігу я був до четвертого бар’єра першим, але француз Пауль Шаботі виграв у мене за рахунок техніки.
 
Якою є ваша позаспортивна сторона? Які захоплення чи інтереси?
 
Вона не така яскрава, як спортивна. Значну частину свого часу приділяю легкій атлетиці. У вільний час можу помалювати, але це не ті малюнки, які можна брати на виставки. Це більше для себе.
 
ЕА розробила освітню програму I Run Clean. З цього року вона була обов’язковою для атлетів, які брали участь у чемпіонаті Європи U18. Наскільки корисною вона була для вас?
 
Я взагалі цікавлюся цією темою, досить багато чого читав про правила антидопінгу. Тож програму пройшов легко, знав відповіді на усі запитання. Я завжди намагаюся бути дуже обережним у цих питаннях. Наприклад, не беру їжу чи воду з рук інших, адже є багато злих людей і тих, хто заздрить. Хтось може щось підсипати, тебе візьмуть на допконтроль – і все…
Фото з особистого архіву Дмитра Чермошанського
 
Читайте також:

 

Joomla template by ByJoomla.com