В’ячеслав Тиртишник: «Ми сподівалися на чотири-п’ять медалей у Глазго – і виграли п’ять»

1-3 березня у Глазго відбувався чемпіонат Європи з легкої атлетики у приміщенні. Українці виграли на ньому п’ять медалей – дві срібні і три бронзові. За коментарями щодо виступу команди прес-служба ФЛАУ звернулася до головного тренера В’ячеслава Тиртишника.
 
НІЖНИЙ ЯНГОЛ І ВОЙОВНИЧА ПРИНЦЕСА
 
У студії на UA: Перший перед відїздом у Глазго ви сказали про те, що сподіваєтеся на «кілька медалей». П’ять медалей, які виграли наші легкоатлети, це і є ті «кілька» чи планували іншу кількість?
 
Ми сподівалися на чотири-п’ять медалей – і виграли п’ять. Де ще можна було добрати медалі, так це зі стрибків у висоту серед жінок і стрибків у довжину серед чоловіків. Але так само можна було втратити, зокрема, зі стрибків у довжину серед жінок, адже німкеня Малайка Міхамбо була дуже сильною, проте Марина Бех-Романчук її перестрибала.
 
Ірина Геращенко попри те, що цього сезону повернулася на досить високий і, що важливо, стабільний рівень, своїм виступом безпосередньо у Глазго все ж була не зовсім задоволена.
 
Ми з нею теж про це говорили. Важливо і добре те, що цього сезону Іра нарешті зрозуміла, що може стрибати високо. Але погано те, що вона все ще не може «відпустити» голову. Стрибнувши на 1,94 метри, вона затиснулася і стрибок на 1,97 уже був зовсім іншим. І це при тому, що 1,94 вона подолала з запасом. Але вона працює і працюватиме над цим.
 
І дійсно, й Іра, і Катя Табашник могли посунути з третього місця литовку Айріне Пальшите.
 
От у Каті якраз є ті чіпкість і впертість, якій можуть позаздрити багато спортсменів, чи не так?
 
Так, сто відсотків. Катя у потрібні моменти завжди збирається і майже завжди показує ті результати, на які здатна. У неї не буває такого, що вона готова стрибати на два метри, а стрибає 1,85. Її реалізація дуже наближена до максимальної. І її спроби на 1,99 метрів у Глазго, особливо друга і третя, були дуже хорошими.
 
Юлія Левченко – це такий милий і ніжний янгол, Катерина Табашник у секторі більше нагадує войовничу принцесу. Проте знаю, що поза сектором вона може бути дещо іншої. Особливо пам’ятаючи те, наскільки сильно вона засмутилася після п’ятого місця на чемпіонаті Європи у Берліні…
 
І зараз було те ж саме.
 
У секторі Катя стає досить агресивною. Після виступу у Глазго вона дійсно знову дуже засмутилася, тепер уже після четвертого місця. Але це говорить лише про те, що у людини є сильні самолюбство, амбіції, а також віра і розуміння того, що вона може показувати ще вищі результати. Після п’ятого і четвертого місць сподіватимемося на те, що у Досі буде вище.
 
Проте медаль зі стрибків у висоту серед жінок Україна все ж виграла. Зробила це Юлія Левченко. У минулому сезоні, особливо на чемпіонаті Європи у Берліні, вона була не дуже схожа на себе, але цього сезону, зокрема у Глазго, ми бачили ту саму Юлю, до якої вже звикли.
 
От у Юлі якраз лише минулий сезон, при чому як літній, так і зимовий, були не зовсім виразним. До цього її результат зростав і вона реалізовувалася на змаганнях – і на юнацьких Олімпійських іграх, і на молодіжному чемпіонаті Європи і надалі на дорослих турнірах. Але це те, про що я говорив: вона не робот, а ще зовсім молоденька дівчинка. І, можливо, минулий рік їй якраз був потрібен для того, щоб десь оступитися, десь помилитися, щоб надалі ставати сильнішою. Цього сезону вона мала високий результат на попередніх змаганнях і продемонструвала реалізацію у Глазго – маючи результат 2,00 метри стрибнула на 1,99.
 
Крім трійки висотниць, яка виступала у Глазго, у нас є ще кілька спортсменок, які можуть боротися і борються на дуже високому рівні. Одна з них – Ярослава Магучіх, яка ще виступає у юніорській віковій категорії, але вже має особистий рекорд 1,99 метрів. Вони разом з тренером Тетяною Степановою прийняли рішення пропускати дорослі чемпіонати, включно навіть з чемпіонатами України. Ви підтримуєте таке їхнє рішення?
 
Вважаю, що вони знайшли дуже правильний підхід до цього зимового сезону, Ярослава взяла участь у кількох міжнародних турнірах з дуже сильними суперницями світового рівня. А щодо перспектив, то повторення юніорського світового рекордуу приміщенні, перемоги на юнацьких Олімпійських іграх, чемпіонатах світу і Європи у цій же віковій категорії говорять лише про дуже великий потенціал. І це добре, адже у нас зараз шість спортсменок (крім названих ще є Юлія Чумаченко й Оксана Окунєва) настільки високого класу, що конкуренція між ними дає лише результат і має допомогти всім піднятися ще вище.
 
ПРИБОРКАННЯ ЕМОЦІЙ
 
Як ви і сказали, медаль могла бути ще зі стрибків у довжину серед чоловіків. У фіналі у нас змагалися Сергій Никифоров і Владислав Мазур. У Мазура значно ліпше складаються літні сезони, і результати за вісім метрів у них вже стали нормою. Чому не вдається повторити такі ж стрибки у приміщенні?
 
Основною причиною є відсутність нормальної ями для стрибків і доріжки для розбігу у Бердичеві. І хоч ми й викликаємо їхню групу на збір, намагаємося створити для них умови, але це ж відбувається не впродовж усього року, та й, не секрет, що група Лонського досить домашня, вони люблять своє місто і прагнуть проводити там якомога більше часу. Тому відсутність умов – це дійсно проблема, але ми працюємо задля її вирішення.
 
Щодо виступу Сергія Никифорова у фіналі думки розділилися: хтось каже, що не пощастило, хтось нагадує, що не зайвим було б частіше виступати на міжнародних одноденних змаганнях і таким чином набиратися досвіду, хтось наводить ще якісь здогадки. На вашу думку, що ж грає ключову роль?
 
Особисто моя думка така, що їм з тренером не завадило б зробити ще парочку стартів для того, щоб відчути стрибок. Адже потенціал був помітний. Як мінімум за вісім метрів він міг стрибнути, що, власне, й продемонстрував у кваліфікації. Тобто йому банально не вистачило практики.
 
У Сергія є ще один момент, який йому може як крила надати, так і добряче нашкодити. Я говорю про емоції. У Глазго після кваліфікації він, як мені здалося з іншого боку екрану, радів, але робив це вже більш стримано. Чи свідчить це про те, що підхід до емоцій знайдено?
 
А які шалені емоції можуть бути, коли ти всього лише виконав кваліфікаційний норматив? Хоча згоден, що таке раніше у нього простежувалося. І от це вже є свідченням здобутого досвіду. Коли ти виконуєш кваліфікацію, не потрібно видавати все, що у тебе є, адже тобі ще стрибати у фіналі. І потім може не вистачити кожної відданої на попередній стадії змагань порції адреналіну, щоб дострибнути навіть сантиметр.
 
ЗВІЛЬНИТИ ГОЛОВУ
 
Будемо відверті, багато людей сподівалися на повернення Ольги Саладухи, але було багато й тих, хто не вірив у неї. Для тренерського штабу її медаль саме у Глазго була очікуваною чи все ж більш несподіваною?
 
Це було невеличким сюрпризом, але водночас ми чекали від неї результату. Якби ми не очікували цього, то, певно, вже давно припинилося б навіть фінансування її підготовки. Адже навряд чи було б розумно витрачати кошти, не вірячи у те, що людина може повернутися.
 
Ми говорили з Олею, і її проблемою було те, що вона десь тримала себе. Це більше психологічно. Вона така ж худенька, швидка, динамічна і стрибуча, як і була. Анатолій Григорович Бойко – її тренер – говорив про те, що по тестам все так, як у найкращі роки.
 
Я Олі казав, що як тільки вона «відпустить голову», все піде. І цього сезону, піймавши один стрибочок, потім інший… Після чемпіонату України я говорив про те, що уже в Сумах було видно стрибок на 14,30. На Кубку України вона стрибає 14,35. І коли я був у студії UA:Перший, я сказав про те, що вже побачив стрибок, який може бути на 14,50. І у Глазго у неї були три спроби на 14,47. Але найбільш далекою була перша спроба, в якій був буквально міліметровий заступ. І от вона була за 14,60.
 
Тепер, звільнивши голову, на літній сезон можна готуватися на 14,60 – 14,70.
 
ФІНАЛ – ЦЕ ЗОВСІМ ІНШІ ЗМАГАННЯ
 
Коли ми зустрічали команду, складно було не помітити того, що Ольга Ляхова хвора. Вона у такому стані й виступала?
 
Уже перед першим колом вона погано спала і вийшла на старт не зовсім свіжою, погано відпочивши. І я, відверто кажучи, дивлячись на той її виступ був дуже розчарований, адже у неї було стільки яскравих забігів, а тут вона взагалі сама не своя. Ми все чекаємо прискорення – а його немає. Але коли побачили, що вона у півфіналі за добором, знову всі зраділи.
 
І тоді ми з тренерами говорили: кваліфікація і наступне коло – це зовсім різні змагання. Це стосується усіх дисциплін. Той же чемпіон Європи у приміщенні зі стрибків у висоту італієць Джанмарко Тамбері у кваліфікації ледь відривався від підлоги, а у фіналі був зовсім іншим. Так і Оля. Перше коло закінчилося. А є ще півфінал і фінал, у яких вона мала бути вже зовсім іншою. І так і сталося.
 
Більше того, якби у фіналі не було збою метрів за сто до фінішу, вона на сто відсотків боролась би за перемогу.
 
Збій також був у Анни Рижикової на 400-метрівці…
 
Так, вона не встигла закрити плечем віраж і це закрило їй шлях у фінал.
 
Між медалями Ольги Ляхової і Марини Бех-Романчук можна провести паралель. І одна, й інша довго йшли до медалей такого рівня змагань. Але вигравши їх у Берліні і відчувши цей смак, вже так вчепилися у них, що віддавати їх, схоже, не мають наміру нікому. Фініш Олі і боротьба у сектори Марини у Глазго яскраве тому підтвердження, чи не так?
 
Так, вони дійсно вчепилися за медалі і не віддають їх.
 
Коли Марина Бех-Романчук зробила заступи у перших двох спробах, ніякого дежавю не виникло? Не почали хвилюватися?
 
Абсолютно ні. Ніхто не хвилювався, адже ми чітко знали, що у неї є шість спроб. Коли влітку спортсмен робить заступ і у нього дві спроби попереду, то ти розумієш, що права на помилку все менше. Тут у неї лишалися ще спроби. Єдине що, що саме у другій спробі у неї був найкращий стрибок – у район семи метрів. І виклавшись так на неї, на п’яту і шосту спробу сил уже залишалося менше.
 
Але, як і говорив, тут можна було як отримати, так і втратити медаль, адже Міхамбо теж дуже сильна. Тому честь і хвала Марині за те, як вона себе проявила, і за те, що не віддала нагороду. Ще й стрибнула практично по особистому рекорду.
 
З тими даними, які є у Марини, їй під силу стрибати на сім метрів?
 
Думаю, так. Вона ще молода спортсменка, і лише наступного року, а особливо в олімпійський сезон буде, як то кажуть, у самому соку. Це буде вік для великих звершень.
 
НА МОРАЛЬНО-ВОЛЬОВИХ
 
Медаль Андрія Проценка – це чергова мотивація для багатьох і ще одне повернення на пєдестал у нашій збірній. Проте є й ті, хто вже говорять не стільки про срібло, скільки про не надто високий результат. Але ж Андрій стрибав, маючи ушкодження?
 
По-перше, коли говорять «медаліст», не запитують про результат. А по-друге, Андрій дійсно був дуже добре готовий. Стрибок на 2,30 на чемпіонаті України, після якого він вирішив не продовжувати змагання, і майже безпомилковий виступ у кваліфікації – свідчення тому, що він був готовий на високі стрибки. Але ж він буквально у першій спробі «відбив» собі п’ятку і больові відчуття посилювалися з кожним виходом у сектор. Тому ті, хто говорить про низький результат, нехай спробують з «відбитою» п’яткою бодай на метр стрибнути.
 
Якби Андрій все ж подолав 2,32, як вважаєте, з огляду на пошкодження, він зміг би стрибати далі?
 
Було б дуже складно. Вийшовши зі змагань, він взагалі не наступав на п’ятку. Я сам колись її «відбивав» і знаю, що це. Буває, що це не суттєво. А буває так, що люди сезон пропускають. Тому добре, що сезон закінчився, у нього буде час на відновлення і лікування, після чого він зможе нормально готуватися до літнього сезону.
 
Наскільки з психологічної точки зору для Андрія була важлива ця медаль, особливо з огляду на кілька сезонів без нагород?
 
Для нього важливо було знову ствердитися як елітному спортсмену, особливо з огляду на два відповідальні літні сезони попереду. І він довів і суперникам, і собі, що лишається елітним спортсменом світового рівня.
 
Коли мова зайшла про чоловічі стрибки у висоту, не можу не запитати про Богдана Бондаренка. Як триває його відновлення?
 
Богдан готується до літнього сезону. Він лишається одним з небагатьох атлетів, які на чемпіонаті світу й Олімпійських іграх здатні боротися не просто за медалі, а і за золото. Тому ми намагаємося зробити все, що від нас залежить, щоб забезпечити йому якісні підготовку до сезону.
 
СТАРША СЕСТРА
 
Дуже хочу запитати про Тетяну Петлюк. Той шлях, який вона пройшла до виконання нормативу, те, як вона боролася, її дух… Мені здається, що навіть її присутність була надзвичайно важливою для всієї команди.
 
Таня була найстаршою учасницею змагань. Під час зібрання перед від’їздом у Глазго я відзначив, що виконання нею нормативу – уже досягнення. Я бачив, як багато людей раділи за неї, її досягненню. Дуже радісно, що вона знову була у команді. Вона була прикладом того, як своїм ставленням до справи, до самої себе можна досягати цілей. Вона не отримувала зарплату, адже довго не показувала результати, була змушена додатково працювати; живучи в Ірпені, ледь не о сьомій ранку Таня була вже в Києві. І це при тому, що у неї маленький син. І при всьому цьому вона показала всім молодим, що можна перемагати і виконувати нормативи.
 
І дійсно, будучи у команді на чемпіонаті Європи, вона була скрізь, хотіла всім допомогти. Вона відчувала, що досвідчена і може бути корисною. От дійсно, ніби старша сестра. Її присутність і поведінка зіграли дуже позитивну роль.
 
Те, що у спортсменів спазмує мязи на чемпіонаті, ніби й не дивина, але коли через це знімають двох атлетів за півдня, то виникає питання, чи це випадковість?
 
Випадковість, це банально співпало. Умови для розминки і змагань були комфортними. У Марини Килипко було мікропошкодження за десять днів до чемпіонату. Діагностика показала, що нічого серйозного. Потрібно було уникати «гострої» роботи і все мало пройти. І у неї нічого не боліло. Але коли у розминці почала швидко прискорюватися, знову все відчула. Показати високий результат у такому стані було неможливо, а от смикнути ще більше і дуже серйозно травмувати ногу, було цілком реально. Тому вирішили зняти її зі змагань.
 
Олександр Соколов різко загальмував після фінішу і його прихопило. Ми відразу зробили УЗД. Лікарі сказали, що є невелике пошкодження, і порадили нам не продовжувати змагання.
 
Щоб краще зрозуміти ступінь серйозності пошкодження: гіпотетично, якби мова йшла про фінал і про шанс на медалі, з таким пошкодженням на нього можна було б вийти?
 
Ні, з ним бігти не можна було б. Навіть якби спортсмен претендував на світовий рекорд. Натомість був би шанс травмуватися значно серйозніше.
 
Якщо Аліну Шух знімають зі змагань, значить, це вже дуже серйозно. Бо, знаючи її і її характер, розумію, що вона бореться навіть через величезне «не можу».
 
Саме так і є. Вона виходила на старт, уже не дуже добре себе почуваючи. І навіть попри це вона боролася. Але коли біль став досить гострим і різким, її вже зняли зі змагань.
 
Тож виступ у Глазго був відмінним, задовільним…
 
 … Хорошим.
 
Тому що не вистачило золота?
 
Так.
 
А реально було його виграти?
 
Якщо бути об’єктивними, Марія Ласіцкене поки що сильніша, ніж Юлія Левченко. Марина Бех-Романчук поки що теж не завжди може обіграти Івану Шпановіч. Ольга Саладуха… Тут можна сказати, що як мед, так і ложкою. Але стрибни вона без заступу на 14,60, ніхто не знає, як би повела себе Ана Пелетейро – вона могла як розізлитися, так і затиснутися. Але гадати нема сенсу.
 
Якщо говорити про стрибки у висоту серед чоловіків, то тут і Анрій пошкодив п’ятку, і Тамбері того вечора мав дуже хороший вигляд. Найреальнішим золото було у Ольги Ляхової, але той збій за сто метрів до фінішу завадив.
 
Але будемо тренуватися, розвиватися і намагатися виграти золото на наступних великих змаганнях.
Фото надані збірною командою України, а також European Athletics via Getty Images, Beat Freihofer
Joomla template by ByJoomla.com